Новини

21.09.2017

Жукову Ірину Павлівну, лікаря – невропатолога КЗОЗ «Центр первинної медико – санітарної допомоги Дергачівського району», лікаря призовної комісії нагороджено грамотою військового комісара Харківського обласного військового комісаріату за сумлінне виконання обов'язків щодо медичного огляду призовників, фахову майстерність в організації роботи медичного персоналу та старанність під час проведення призову громадян України на строкову військову службу у квітні-травні 2017 року.

20.09.2017

Голова районної державної адміністрації К.С. Жидков та заступник голови районної ради В.П. Стрілець ознайомилися з ходом будівництва сучасного спортивного майданчика зі штучним покриттям на території Дергачівського навчально-виховного комплексу «Загальноосвітня школа I-III ступенів – дошкільний заклад».

20.09.2017

Голова районної державної адміністрації К.С. Жидков та заступник голови районної ради В.П. Стрілець ознайомилися з роботою Харківського центру професійно-технічної освіти державної служби зайнятості. В ході ознайомлення керівники району відмітили сучасне обладнання та новітні технології, які використовуються під час професійного навчання.


Голова Дергачівської районної державної адміністрації


 

 

 

 

 

 

 

 
 
 

влажн.:

давл.:

ветер:

 

Довідка-презентацiя

Дергачівський район – частина легендарного козацького краю – Слобожанщини. Датою заснування району вважається 7 березня 1923 року, коли Уряд України затвердив новий адміністративно-територіальний поділ. Повіти і волості було замінено на округи та райони. До Харківського округу тоді входило 24 райони, в т.ч. Деркачівський і Козачолопанський (ліквідований у 1925 році).

Центр району – місто Дергачі з майже двадцятитисячним населенням. Назву міста пов'язують з легендарним козаком на прізвисько Деркач, а ще з назвою птаха – деркача, який полюбляв цю місцевість. Історики вважають, що поселення виникло у другій половині ХVІІ ст., як форпост Харківської Укріпленої лінії.

Загальна площа району складає 900 кв.км, або 2,9 % усієї території Харківської області. Район пересікають річка Лопань (протяжність по території району майже 50 км) і річка Уди (протяжність по території району 7,38 км).
Район має вигідне географічне розташування: на півночі він межує з Бєлгородською областю Російської Федерації (протяжність кордону – 22 км), на півдні – з Валківським, а на заході – з Богодухівським і Золочівським районами Харківської області.

Дергачівський район має високий природно-ресурсний потенціал. Його основу складають: глина, суглинок – у Білашівському та Лужківському родовищах, пісок силікатний – у Пересічанському родовищі, вода мінеральна – у Березівському родовищі.

Відстань від районного центру до м. Харкова складає 12 км.

Населення району – 96,3 тис. чоловік, з них:

    68,4 тис. чоловік (71,2%) – міське населення;
    27,6 тис. чоловік – сільське населення (28,8%).

Загальна кількість пенсіонерів в районі 27 680 чоловік (28,8%). За щільністю населення (110 осіб на 1 кв. км) район займає одне з провідних місць в області.
Національний склад населення в районі досить різноманітний:
Національність
    
Кількість:
українці 80,3%
росіяни 18,2 %
білоруси 0,4%
цигани 0,2%
вірмени 0,1%
грузини 0,1%
азербайджанці 0,09%
татари 0,07%
молдавани 0,05%
євреї 0,03%

Всього серед мешканців району налічується 49 національностей.

На території району розміщені: 1 міська, 7 селищних і 7 сільських рад, до складу яких входить 63 населені пункти, 55 з яких – сіла.

Історичне минуле району
У давньоруських літописах і документах ХVІ- ХVІІ століть цю місцевість називали “Диким полем”, південною окраїною степових земель. Активне заселення цих територій припадає на добу Богдана Хмельницького.
Перша згадка про Деркачі датується 1660 роком. Тоді тут жило 26 родин переселенців з Правобережжя, а пізніше серед мешканців слободи з'являються козаки. Деркачівська козацька слобода стає невід'ємною частиною великої лінії міст-фортець так званої “Бєлгородської лінії”, яка захищала від набігів татар південні кордони Російської імперії.
Під час нападу кримських татар у 1680 році Деркачі були зруйновані, лише в 30-х роках ХVІІІ століття тут спорудили нову фортецю.
Деркачі були сотенним поселенням з двома сотнями під керуванням отамана і єсаула. За історичними свідченнями, у другій половині ХVІІІ століття першу Деркачівську сотню складали: сотник Яків Ковалевський, один отаман, два єсаули і 40 козаків. У другій Деркачівській сотні, куди входило й село Черкаська Лозова, був сотник Яків Квітка і 16 козаків. У кінці ХVІІІ ст. сотником у Деркачах був Іван Горленко. Найбільші бойові укріплення були в Козачій Лопані. Саме тут у ХVІІІ столітті виникло декілька військових поселень.
Багато населених пунктів Дергачівського району виникли у ХVІІІ столітті. Так, Вільшани були засновані близько 1655 року вихідцями з Богуславської Вільшани на Київщині, що тікали на Слобожанщину від польського гніту. В 1709 році вільшанські козаки у складі військ Харківського полку брали участь у Полтавській битві.
У 1650 році виникли села Гаврилівка, Мала Данилівка, Пересічне, Черкаська Лозова, Руська Лозова й Прудянка. Але це була далеко не перша хвиля поселень на території району, про що свідчать кургани та сліди поселень скіфського часу (V- ІІІ ст. до н.е.), а також Черняхівської (ІІ-ІV ст. до н.е.) й Салтівської (VІІІ -Х ст.) культур.
В ХVІІІ столітті Слобожанщина втратила свою автономію і за наказом Катерини ІІ у 1765 році із слобідських полків була утворена Слобідсько-Українська губернія. 27 вересня 1780 року з губернії утворили Харківське намісництво, до складу якого у ті часи входило 15 уїздів. Слобода Деркачі входила до Харківського уїзду й була центром волості.
В основу правління Деркачівської волості було покладене самоврядування. Волосний голова, що був уповноваженим у громадських справах, обирався шляхом голосування. Також обирали збирача податків, писаря та його помічника, сільського та пожежного старост.
Усі питання стосовно життя села вирішувались на зборах мешканців, які мали право голосу, рішення сільських зборів записувались у спеціальну книгу. Крім того, складався кошторис на утримання установ, відраховувались кошти на платню відповідальним особам, виділялись кошти на опалення, освітлення й утримання училищ. Такий устрій був зрозумілим усім, він виключав зловживання, бо був підпорядкований громадськості, а посадові особи були підзвітні народу.
Наприкінці ХVІІІ – в першій половині ХІХ століть на Харківщині посилився процес розпаду кріпосництва, що супроводжувався розвитком промислів, ремесел, дрібнотоварного виробництва.
У першій половині ХІХ ст. у слободі Деркачі та у волості з'являються перші підприємства. Так, у 1830 році було відкрито воскобійний завод, що виробляв свічки, трохи пізніше – цукрорафінадний завод, а також декілька невеликих цегелень.
У 1887 році в Деркачах місцевим вченим-бджолярем В.І.Ломакіним була заснована унікальна на той час механічна майстерня з виготовлення бджолярського обладнання.
Революційні події 1905-1907 рр. мало торкнулись жителів Деркачівської волості, хоча деякі заворушення серед селян були. Уродженець села Деркачі Афанасій Миколайович Матюшенко увійшов в історію революційного руху, як один з організаторів повстання на панцернику “Потьомкін”. На вулиці, де жив Афанасій Матюшенко, встановлено обеліск на його честь, вулиця носить його ім'я.
Революційні події 1917 року теж не мали значного резонансу серед деркачівців, хоча влітку вони поділили землю поміщиків Любарського, Удянського, Черная та ін.
У роки громадянської війни Деркачі неодноразово переходили з рук у руки, лише в грудні 1919 року корпус Червоного козацтва під командуванням Віталія Примакова остаточно вибив з села денікінців.
Після громадянської війни життя поступово входило в мирне русло. На початку 1920-х років у Деркачах було створено органи радянської влади, відбулася націоналізація промислових підприємств, почали діяти комнезами.

7 березня 1923 року уряд України затвердив новий адміністративно-територіальний поділ. Повіти і волості було замінено на округи та райони. До Харківського округу тоді входило 24 райони, у т.ч. Деркачівський. Головою Деркачівського райвиконкому був обраний Т.Ю.Смалько.
Першочергова увага була приділена питанням економіки. У 1928 році в Деркачах було збудовано цегельний завод, у 1930 році – на базі колишньої майстерні В.І. Ломакіна створено державний механічний завод “Незаможник” (Дергачівський завод турбокомпресорів), утворюються кооперативні артілі та колгоспи.
У 1922 році на базі середнього сільськогосподарського училища, що існувало з 1911 року, в Малій Данилівці було відкрито Харківській зооветеринарний інститут (нині – Харківська державна зооветеринарна академія). А з 1926 року поблизу с. Пересічне функціонує санаторій “Березівські мінеральні води”.
У 1938 році Деркачі стали селищем міського типу з населенням у 17 тис. осіб.
Велика Вітчизняна війна зруйнувала мирне життя мешканців району. Уже в червні 1941 року було проведено мобілізацію в армію, а тисячі жителів району брали участь у будівництві оборонної лінії навколо Харкова, що проходила в районі сіл Гаврилівки, Солоницівки, Пересічного, Вільшан і станції Ріпки (Богодухівський район). Понад 3 тисячі жителів району виїхали на спорудження оборонної лінії біля міста Чернигова та станції Крути.
22 жовтня 1941 року німецькі війська увійшли в Деркачі. Окупація принесла в район багато горя. Фашисти встановили кривавий окупаційний режим. У райцентрі окупанти розстріляли і замучили 122 радянських громадянина. В травні-червні 1942 року було розстріляно 20 радянських військовополонених. За час окупації до Німеччини з району у рабство вивезли 14697 мешканці. 8 тисяч мешканців району не повернулися з війни. У братських могилах Дергачівського району поховано 10 140 загиблих солдат і офіцерів.
Під час окупації у районі діяла підпільна партійна організація, яка мала у своєму складі 19 осіб, серед них – третій секретар РК КП (б)У М.Б.Ясновицький, голова райвиконкому Д.С.Коваль та ін. Крім того, в районі було створено декілька партизансько-диверсійних груп у Вільшанах, Козачій Лопані, Черкаській Лозовій та інших населених пунктах, але знайшлися зрадники, і майже все підпілля в 1942 році було розгромлене.
13 лютого 1943 року Радянська Армія вперше визволила Деркачі і район, але вже 10 березня радянські війська були змушені відійти під натиском фашистських військ. Остаточно селище було звільнено лише 19 серпня 1943 року під час Харківсько-Бєлгородської наступальної операції.
Три дні 28-ма гвардійська та 84-та стрілецька дивізії вели вперті бої біля Деркачів – одного з опорних пунктів ворога на шляху до Харкова. В ті дні зав'язався жорстокий бій на околицях Деркачів за залізничну станцію. Командуючий Степовим фронтом маршал І.С.Конєв віддав наказ посилити наступ і якнайшвидше оволодіти селищем.
Харківська визвольна операція мала особливе значення у завершальному етапі Другої світової війни. Історики розглядають її як складову частину Курської битви. Є всі підстави вважати, що саме визволення Харкова поклало початок безперервному звільненню України від фашистів.
22 серпня 1943 року частини 53-ої армії захопили вигідні позиції для нанесення ударів по західних та північно-західних околицях Харкова. На висоті 197,3 м біля с. Солоницівка був розміщений командний пункт маршала І.С.Конєва.
На 22 серпня ключові позиції біля Харкова були зайняті радянськими військами. Німецько-фашистське командування почало відводити свої війська. Щоб урятувати місто від руйнування, командуючий Степовим фронтом І.С.Конєв зі свого командного передового пункту віддав наказ військам 67-ї та 7-ї гвардійських армій про нічний штурм Харкова. Першим увійшли у палаюче місто на площу Дзержинського частини 186-ї стрілецької дивізії. Ранком 23 серпня 1943 року Харків було повністю звільнено від окупантів.
Зараз Національний меморіальний комплекс “Висота маршала І.С. Конєва” у селі Солоницівка став центром не лише районних, а й обласних заходів, присвячених річницям основних подій Великої Вітчизняної війни. Саме тут збираються ветерани 53-ї та 57-ї армій.
На автошляху Дергачі-Польова, на місці запеклого болю, на висоті 201,7, яку називають Висотою Петрищева, у 1988 році встановили обеліск.
У серпня 1943 року 229 стрілецька дивізія через Деркачі вийшла на с. Польова, де більше тижня точилися жорстокі бої. Загинуло 266 радянських бійців. Після цього бою Указом Президії Верховної Ради СРСР чотирьом бійцям, що залишилися живими присвоєно звання Героя Радянського Союзу: лейтенанту Петрищеву В.П., молодшому лейтенанту Женченку В.В., старшому сержанту Поліканову Г.П., сержанту Бреусову В.Б.
На фронтах Великої Вітчизняної війни і в партизанських загонах проти ворога билися 1756 жителів селища Деркачі, 500 з них були нагороджені орденами та медалями СРСР. 956 чоловік віддали життя у боях з німецько-фашистськими загарбниками.
Шестеро мешканців Дергачівського району отримали почесне звання Героя Радянського Союзу:

    Андрейко Микола Матвійович ( с. Вільшани);
    Білозеров Іван Павлович (с. Малі Проходи);
    Денчик Микола Федорович (с. Вільшани);
    Коваленко Петро Іванович (с. Пересічне);
    Потапенко Пилип Олексійович (с. Пересічне);
    Шалімов Володимир Єгорович (с. Великі Проходи).

У 1943 році селище Деркачі було перейменовано в Дергачі.
У післявоєнні часи продовжилося впорядкування адміністративно-територіального поділу Харківської області: 12 серпня 1959 р. Дергачівський район був укрупнений за рахунок ліквідованих районів.
У червні 1977 року селище Дергачі набуло статусу міста районного підпорядкування.
 районом пов'язані імена таких відомих діячів:
Г. Сковорода (поет, філософ, музикант), А. Макаренко (педагог), Олександр Олесь, Гнат Хоткевич (драматург), П.Савченко, П.Шатун ( письменник, політичний діяч), Д.Бакуменко (літератор),  Є Ковалевський (відомий геолог), М. Ковалевський (юрист), П. Ковалевський (психіатр), І Ковалевський ( мандрівник, дипломат), О. Ковалевський ( зоолог, фізіолог), В. Ковалевський ( палеонтолог, юрист, чоловік Софії Ковалевської), М. Ковалевський (юрист, історик, соціолог).
На території Дергачівщини налічується 66 пам'яток історико-монументального мистецтва, а також пам'ятники культури державного та місцевого значення. Серед них:
церква Різдва Богородиці в м. Дергачі (1838 рік)
 Миколаївська церква в с. Вільшани (1741р.);
Земельний банк в с. Вільшани (1907 р.);
Михайлівська церква в с. Пересічне (1821 р.);
Конюшня з манежем у с. Мала Данилівка (початок ХХ ст.).В межах району також розташовано 9 об'єктів природно-заповідного фонду.
Економіка району
Дергачівський район має досить розвинену виробничу інфраструктуру. Всього в районі функціонує понад 1261 підприємств, організацій, установ різних форм власності.
Основними галузями народного господарства району є промисловість та сільське господарство.
Питома вага промисловості Дергачівського району в загальному виробництві по області складає 3,4%. Всього ж тут діє 29 промислових підприємств, на яких працює 3,7 тис. чоловік. Обсяг промислового виробництва продукції в діючих цінах склав за 2009 рік 1285,5млн. грн.
У структурі промислового виробництва переважають: виробництво електроенергії ( ВАТ» Харківська ТЕЦ-5»), деревообробка (ЗАТ “Солоницівський комбінат меблевих деталей”); промисловість будівельних матеріалів (ВАТ “Курязький завод силікатних виробів”, ТОВ “Едельвейс”, ТОВ “Дергачівське заводоуправління”).
В районі створено сприятливі умови для розвитку малого бізнесу. На 1.07.10 р. в районі зареєстровано суб'єктів малого бізнесу – юридичних осіб – 1065, фізичних осіб – 3838.
Однією з провідних галузей району, в якій працюють понад 1,5 тис. осіб, є сільське господарство. Загальна площа сільгоспугідь складає 59,6 тис. га., у тому числі:

    ріллі – 44355 га;
    зрошувальні землі -1300. га;
    пасовища – 8373 га;
    сінокоси – 4053 га;
    сади – 2537 га.

Крім того, в районі нараховується 21,1 тис. га землі, вкритої лісом.
До складу агропромислового комплексу району входить 98 підприємств і організацій всіх форм власності, в тому числі, 66 фермерських господарств.
Сільське господарство в районі спеціалізується на вирощуванні зернових, овочевих та олійних культур, а також на тваринництві. Рослинництво є провідною галуззю сільськогосподарського виробництва, його внесок до загального об'єму виробленої продукції складає 62%.
Пріоритети розвитку Дергачівського району:

    підвищення якісного рівня життя населення;
    відродження та розвиток промислового комплексу району;
    всебічний розвиток сільськогосподарського виробництва;
    поліпшення екологічного стану району.

Сьогодні Дергачівський район – один з найбільших приміських районів Харківської області. Його жителі роблять гідний внесок у розбудову України, у розвиток її економіки і культури.
У районі працює 27 денних і одна вечірня загальноосвітня школа, в яких навчається 7790 учнів. В школах працює 904 педагогічних працівників. В 24 дитячих дошкільних закладах виховується 2171 дитини. Працює два позашкільні заклади: будинок дитячої та юнацької творчості та дитячо-юнацька спортивна школа. Крім того, діють дві музичні школи.
У районі діє один з найстаріших в Україні ВУЗів – Харківська зооветеринарна академія. В його стінах навчається 3577 студентів усіх форм навчання, а професорсько-викладацький склад інституту налічує 254 чоловік.
У школах району працює 36 комп'ютерних класів. Всього у школах району налічується 351 комп'ютер. 26 шкіл підключено до мережі Інтернет, в тому числі: три школи у м. Дергачі, три школи у смт. Солоницівка, Малоданилівська, Пересічанська, Слатинська, Козачолопанська,

Вільшанська, Прудянська, Черкасько-Лозівська, Русько-Лозівська, Подвірська, Великопроходівська, Гоптівська і Безруківська .

У районі функціонують 19 закладів культури клубного типу, районний Будинок культури (м. Дергачі), дитячий клуб “Орлятко” (смт. Солоницівка), дві музичні школи (м. Дергачі, смт. Мала Данилівка) та 26 масових універсальних бібліотек, об'єднаних централізованою бібліотечною системою.

У Дергачівському районі діє 7 музеїв:

    с. Солоницівка – музей “Харківщина у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років”;
    с. Руська Лозова – музей 3-ї танкової Червонопрапорної, орденів А. Суворова, М.Кутузова, Б. Хмельницького, Чаплинсько-Будапештської бригади;
    смт. Мала Данилівка – музей історії Харківського зооветеринарного інституту;
    смт. Козача Лопань – музей бойової слави;
    смт. Пересічна – історико-краєзнавчий музей;
    с. Подвірки – музей А.С. Макаренка у Курязької виховній колонії.
    М. Дергачі – краєзнавчий музей.

Медичне обслуговування населення Дергачівського району здійснюють 30 лікувально-профілактичні заклади, в тому числі, 14 амбулаторій сімейного лікаря, 3 здравпункти, 9 ФАП-ів.
На території району знаходиться один з кращих в Україні лікувально-курортних профілакторіїв – санаторій “Березівські мінеральні води” на 1100 місць.
До районних засобів масової інформації належать районна газета “Вісті Дергачівщини”, телекомпанія «Елітон» ( смт Солоницівка) та газети органів місцевого самоврядування.
У районі діє кінноспортивна школа, 2 спортивно-оздоровчі клуби, спортивній клуб “Енергетик”. 35 – обладнаних футбольних поля, 2 стадіони. Найкращим спортивним комплексом району є спортивний комплекс «Енергетик» Харківської ТЕЦ-5.
На території району діють релігійні громади:

    Української православної церкви;
    євангельських християн-баптистів;
    адвентистів Сьомого дня;
    Української Автокефальної Православної Церкви;
    Свідків Ієгови.


Подождите...